Історія закладу

Історія Супранівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів бере свій початок з 1808 року, де у селі вже була перша школа. Шкільна справа була під опікою церкви. Супранівська школа належала до Коршилівського округу. В 1861 році інспектором був о.Глинський Михайло - парох Нового Села. Учителем в Супранівці був тоді Іван Жукович. Він мав вже тоді 9 літ служби. Отримував тоді 101 крону зарплати , 22 кірці збіжжя, 8 кіп в'язок соломи. Ходило до школи 19 хлопців і 15 дівчат. Вчились читати, писати, арифметику. Навчання велось українською мовою. Надалі викладання в школі проводилось дяками.

Разом з священиком Леонтієм Копертинським у 1875 році прибув у село з Львівщини дипломований вчитель Павло Литвин. Нова школа з'явилась на теперішньому місці. Проживав Литвин з великою сім`єю ( дружина, восьмеро дітей) у шкільному будиночку. Дбав щиро про добрий стан приміщення школи, заохочував батьків віддати дітей до школи , хоч селянське життя було в селі важким. Високоосвічений вчитель, уважний зацікавлений у процвітанні шкільної справи, який ще й, до речі, говорив гарною літературною українською мовою і був палким захисником українства, швидко здобув великий авторитет серед жителів села. Павло Литвин все своє життя присвятив селянським дітям, переконуючи, що саме серед них ховаються великі невиявлені таланти майбутнього. Він зумів відкрити багато обдарованих дітей, переконав батьків в необхідності їхнього навчання в гімназії і інших освітніх закладах.Серед таких учнів були: абсольвент вчительської семінарії І.Ладнюк, учень реальної гімназії О.Гуцайлюк, учень Тернопільської гімназії В.Гуцалюк. Нелегко було це зробити, бо подальше гімназійне навчання було не дешевим. Було так, що і сам вчитель відривав від своєї скромної зарплати частку і жертвував на навчання найобдарованіших дітей. В дусі великої поваги до простого люду виховав Павло Литвин і своїх дітей, які мали дуже багато друзів серед дітей бідних селян.Усі вони пішли батьківською стежкою стали сільськими вчителями. Пропрацював Павло Литвин на вчительській ниві 55 років.

Старший син Володимир після закінчення Тернопільської гімназії працював в Супранівці деякий час. Потім вступив до Віденського університету. Саме у Відні знайомиться з М.Павликом, відтак з самим І.Франком. З цими людьми Володимира Литвина єднала міцна дружба. Саме він запросив їх обох відвідати його рідне село під час поїздки по Підволочищині у 1897 - 1898 року.

Будучи у Відні В.Литвин здійснив поїдку в Італію, побував у Римі.

У 1914 році в село вступили війська царської російської армії. Йшла Перша світова війна. Молодих, освічених людей призивали москалі. З Супранівки забрали Гуцалюка В. і Литвина В. Вони потрапили в м. Керч, де таких як вони галичан використовували на каторжних роботах. Литвин В. працював 4 роки . Звільнений після подій 1917 року в Україні він знову на педагогічній ниві, працює інспектором шкіл. Одружився. Народилась єдина донька Ольга. У 1937 році звинувачений у антирадянській пропаганді, заарештований і загинув у концтаборі. Дружина Анастасія Антонівна перебувала в постійному страсі за своє життя, а особливо доньки. У 1945 році вона вирішила виїхати в Галичину, на батьківщину чоловіка. Родина Литвинів з великою любов'ю і теплом прийняла Анастасію з дочкою.

Син Омелян Литвин народився у 1884 році. Мав закінчену Львівську учительську семінарію. Також закінчив вищу австрійську офіцерську школу. У 1914 році вступив до армії Січових стрільців. Прослужив в чині хорунжого, за бойову доблесть був удостоєний високої нагороди Української Бойової Управи. Цією нагородою Омелян Павлович дуже гордився.Після демобілізації пішов працювати вчителем. О.П.Литвин пішов з життя у 1969 році, пропрацювавши 35 років на освітянській ниві у селі Жимебори Галицького району Івано - Франківської області.

Перед смертю заповідав покласти в труну найвищу земну нагороду свого життя - орден Української Бойової Управи.

Дві доньки П.Литвина стали йому на зміну після його смерті - Марія Павлівна і Стефанія Павлівна. Вони були близнючки. Разом жили, разом працювали, разом вчилися. Польські власті допустили їх до викладацької роботи тільки тому, що мати їхня була полячкою. Усі діти Литвина вчились високому патріотизму, любові до України у свого батька.

Обидві доньки не створили власних сімей, не мали власних дітей. Все своє життя до глибокої старості вони віддали дітям Супранівської школи.

Молодші доньки Литвина Павла Ольга і Софія після закінчення учительської семінарії у Львові роботи не отримали в Галичині. Довелось погодитись на роботу в Польщі, де навчали польських дітей. Лише у 1939 році повернулись додому в Галичину. Софія Павлівна 25 років працювала директором Кам`нківської школи Підволочиського району, Ольга Павлівна в Богданівці.Наймолодший син Ярослав Павлович закінчив Краківський університет, факультет хімії, а потім факультет торговий. Працював викладачем хімії в Тернопільській гімназії. У 1939 році працював в Підволочиській школі. За підозрою в антирадянській діяльності був заарештований. На захист Ярослава Павловича став І.А.Багрянцев, перший секретар Підволочиського райкому компартії, тому вийшов з застінків тюремних живий. Йому було дозволено повернутись до педагогічної роботи. Деякий час викладав в Торговій школі в Тернополі ( тепер кооперативний технікум). Та радянські власті з недовірою відносились до "опального" вчителя. Ярославу Литвину вдається виїхати за межі України в Австрію.Там помер і похований. Мав сім`ю. Донька його Гелена закінчила Віденський університет. Зараз вона має звання доктора психології, викладає в університеті у місті Грац.

Приміщення школи. 1937 р. Сьогодні - головний корпус школи

Учні Супранівської школи. 1942 р. Всередині - Стефанія Павлівна Литвин. У верхньому ряду крайня справа - Ольга Володимирівна Литвин - Риберт.

Учні Супранівської школи (7 клас). 1948 р. Всередині - Марія Павлівна Литвин

Створено за допомогою Webnode
Створіть власний вебсайт безкоштовно! Цей сайт створено з допомогою Webnode. Створіть свій власний сайт безкоштовно вже сьогодні! Розпочати